Найпоширеніші міфи про мозок

Секрети мозку намагаються розкрити вже сотні років, що часто приводить до поширення хибної інформації. Ми озброїлись здоровим скептицизмом та сучасними дослідженнями мозку, щоб розібратись, що саме стоїть за найпоширенішими міфами про інтелект та мозок. І ось, що ми виявили.

Міф 1: Люди з розвиненою лівою півкулею мозку — організовані, з правою — творчі

Ми звикли вперто та наполегливо переслідувати свої цілі, тож не дивно, що нам хочеться вірити, що схильність до творчості чи організованого мислення визначена з нашого народження. Міф про праву та ліву півкулі стверджує, що ми просто виконуємо закладене в нас призначення і повинні прийняти власні слабкі та сильні сторони як незмінні свої характеристики. Але Ліса Кольє Кул (Lisa Collier Cool) у своїй статті для Yahoo Health зазначає, що нічого подібного немає:

Цей міф з'явився в 1800-х, коли лікарі виявили, що травми однієї сторони мозку спричиняли втрати певних можливостей. Експерименти зі скануванням мозку ж показали, що функції півкуль переплетені між собою значно глибше, ніж вважалось, а вирішення логічних чи творчих задач спричиняють активність в регіонах обох півкуль мозку, а не в одній. Правдою є, що ліва півкуля керує правою частиною тіла і навпаки, тож травма правої півкулі мозку може спричинити втрату контролю над лівою частиною тіла.

Не так давно за допомогою цього міфу намагались пояснити творчість, дислексію, та навіть гомосексуальність у людей із ровиненою лівою півкулею, але причини ліворукості досі залишаються нерозгаданими. Покищо немає жодних переконливих доказів існування зв'язку між тими чи іншими рисами людини та її ліво- чи праворукістю, тому можете бути впевненими, що, будучи креативною людиною, ви ніяк не позбавлені організованості та логіки і можете розвивати обидві ці риси.

Міф 2: Людська пам'ять зберігає все, що людина бачить та відчуває

Хтось з нас запам'ятовує краще, хтось гірше, але людська пам'ять не є досконалою. Якщо вам потрібні докази, спробуйте закрити очі й уявити лице людини, яку ви знаєте. Або навіть власне лице. У вас вийде пригадати основні риси власного чи обличчя знайомої вам людини, але кожну дрібну деталь ви не пригадаєте. Це тому, що наша пам'ять взагалі не зберігає більшість дрібниць про те, що ми бачимо, чуємо, нюхаємо, куштуємо чи торкаємось. Натомість, як зазначає психолог Ден Гілберт (Dan Gilbert) у своїй книжці «Stumbling On Happiness», наш мозок зберігає тільки найважливіші дані і доповнює решту в момент пригадування:

Хитромудрий гобелен наших переживань не зберігається в пам'яті, принаймні не у всій повноті. Натомість він скорочується для зручності зберігання до кількох основних прядей, на зразок підсумовуючих речень («Вечеря мені не сподобалась»), чи до кількох ключових якостей (жорсткий стейк, закупорене вино, нахабний офіціант). З часом, коли ми хочемо пригадати переживання, наш мозок швидко сплітає гобелен заново, вплітаючи в нього новостворені, а не віднайдені в нашій пам'яті дані. Цей процес відбувається настільки швидко і легко, що в нас виникає ілюзія (як у публіки, що спостерігає номер майстерного фокусника), що вся інформація була в нас в голові зі самого початку.

Висновки Дена Гілберта відштовхуються від досліджень пам'яті Деніела Шектера (Daniel Schacter), котрий впевнений, що конструювання спогадів по своїй природі дуже схоже на уявлення нами майбутнього:

Нещодавно ми сперечаличь про критичну роль пам'яті у процесі уявлення чи симуляції індивідом подій, що можуть статись в його особистому майбутньому. Ми також припустили, що розуміння ролі пам'яті в уявленні майбутніх подій може бути важливим для розуміння конструктивної природи пам'яті, оскільки остання вимагає наявності системи, що дозволяє гнучку рекомбінацію елементів минулого досвіду, що також впливає на помилки в пам'яті.

Частка здорового глузду та життєвий досвід показують, що наша з вами пам'ять не досконала, а дослідження Деніела Шектера вказують на дві важливі речі: ми не можемо ідеально пригадувати минулі події та уявляти майбутні, оскільки в обох випадках ми користуємось одним і тим же процесом, принаймні в плані активності мозку. Ці знання, щоправда, не дають нам вирішення проблеми, зате доводять, що наша пам'ять не є ідеальною і ніхто не застрахований від помилок. Про це варто пам'ятати.

Міф 3: Людина використовує 10% свого мозку

Як і з більшістю міфів, спростування можна почати з нагадування, що таке твердження є досить сміховинними. Якби ми використовували тільки 10% нашого мозку, щоб тоді робили інші 90%? За даними міфопоборницького сайту Snopes, тупішими нас зробило телебачення:

У 1998 американське супутникове телебачення транслювало рекламний ролик журналу National, в якому зображувався малюнок мозку. Під малюнком був напис: «Ти використовуєш лише 11 відсотків його потенціалу». Що ж, вони були трошки точнішими у своїх даних, та все ж помилились на 89 відсотків. В липні 1998, телеканал ABC транслював рекламні ролики власної телепередачі «Таємниці чоловіків». Частиною ролика було твердження, що «чоловіки використовують лише десять відсотків свого мозку».

З того часу поборники паранормального використовували аргумент про десять відсотків для пояснення екстрасенсорних здібностей. Стало цікаво уявляти дивовижний потенціал, який ми зможемо відкрити в собі за допомогою невикористаних 90%. На жаль для всіх фанатів суперсил — ми вже використовуємо все, що нам наразі пропонує наш мозок. Ліза Кольє Кул пояснює:

Позитронно-емісійна та магнітно-резонансна томографія мозку демонструють, що будь-яка складна розумова діяльність охоплює багато ділянок мозку, а протягом одного дня майже весь мозок виконує яку-небудь роботу. Іншим доказом, що в житті нам необхідний весь мозок є те, що пошкодження навіть невеликої його ділянки призводить до серйозних розладів. Хоча певні резерви мозок все-таки має. Дослідження за допомогою розтину показали, що пристарілі люди, які залишаються розумово активними, наприклад, читають газети, ходять в театр чи грають у шахи, тим самим скорочують шанси розвитку у себе хвороби Альцгеймера навіть якщо їх мозок вже знаходиться під впливом характерних для пристарілих ознак слабоумства, що вказує нам на те, що функції мозку можуть втрачатись, якщо їх не використовувати. Це дозволяє тим, хто активно використовує мозок створювати певний резерв сил, який дозволить мозку функціонувати, навіть будучи пошкодженим хворобою Альцгеймера.

І хоча виходить, що ми не можемо розраховувати на надприродні розумові здібності під впливом еволюції чи різноманітних божевільних теорій, зате ми можемо підтримувати себе у кращій формі впродовж всього життя, просто залишаючись більш розумово активними. Гнути металеві предмети силою думки нам не вдастся, зате ми можемо зберегти адекватність в похилому віці.

Міф 4: Алкоголь вбиває клітини мозку

Як ми зазначили у міфі про десять відсотків, невеликі пошкодження мозку спричиняють величезні наслідки. Якщо б алкоголь вбивав клітини мозку, то ефект було б помітно досить швидко. І хоча алкоголь сильно впливає на мозок і тіло в цілому, ушкодження мозку він не гарантує. Для цього треба було б напитись до коми.

Доказ цьому є в дослідженні Грети Єнсен (Grethe Jensen), в якому під час порівняння зразків мозку покійних алкоголіків та неалкоголіків не було знайдено жодної різниці у щільності клітин мозку (тут можна прочитати більше про це дослідження). Що алкоголь робить, так це гальмує роботу клітин мозку і найкраще це пояснює Кевін Перді (Kevin Purdy), колишній журналіст сайту Lifehacker:

Дія алкоголю на мозок виражається у порушенні взаємодії нейронів із глутаматом. Він проникає в глутамат, який є трансмітером синапсів, і тим самим порушує нормальну їх роботу. Алкоголь впливає на весь мозок — ділянки, що контролюють м'язи, мовлення, координацію, мислення і так далі. Про це варто пам'ятати, коли хтось стверджує, що за допомогою алкоголю в нього виходить краще керувати машиною, грати в гольф чи виконувати інші задачі.

В результаті хвилюватись треба за свої дії, а не за відмирання клітин мозку.

Міф 5: Інтернет робить нас дурнішими

Якщо ви знайомі з терміном «широке узагальнення», то цей міф один із них. Будь-яке твердження, що намагається звести настільки широке явище до одного спрощеного результату просто не може бути правильним. Так народжуються стереотипи. Твердження, що інтернет робить нас дурнішими, могло б мати частку правди при певних умовах, але наразі жодне дослідження не виявило ніякого отупіння.

Нам легко повірити в те, що інтернет робить нас дурнішими по тій причині, що, в деякій мірі, він робить нас менш самостійними. GPS-навігатори прокладають за нас маршрути, а ми не стараємось запам'ятати інформацію, бо пошук Google завжди під рукою. Це не обов'язково робить нас тупішими, а скорше змушує покладатись на так-звану транзакційну пам'ять, як це називає психолог Деніел Вагнер (Daniel Wagner). Цей тип пам'яті насправді досить корисний, оскільки дозволяє, грубо кажучи, зберігати більше даних використовуючи менше місця. Замість запам'ятовування всієї статті ми запам'ятовуємо кілька ключових слів, за допомогою яких ми зможемо знайти її в інтернеті.

Очевидним недоліком такої пам'яті є нестача повної інформації в мозку у вигляді спогадів, через що багатьом і здається, що інтернет робить з них ідіотів. Коли пропадає інтернет, то ми раптом виявляємося відрізаними від знань, оскільки наша транзакційна пам'ять тепер непридатна для використання. Тобто фактично цей міф відштовхується від сучасного способу взаємодії людей з інформацією і не має під собою жодного наукового підгрунтя, що робить його ближчим до культури, ніж до науки.

Міф 6: Класична музика перетворює немовлят на геніїв

Цей міф походить від досліджень доктора Гордона Шоу (Dr. Gordon Shaw) та доктора Френсіса Роше (Dr. Frances Rauscher) із Каліфорнійського університету в Ірвайні на початку 90-х. Попередні результати припускали, що конкретна музична композиція, написана Вальфгангом Амадеєм Моцартом прискорювала просторово-часову орієнтацію у дітей. Це потрапило в заголовки газет і породило цілу галузь виробництва та продажу різноманітних, пов'язаних з Моцартом, продуктів для мам, які хочуть, щоб їх діти стали геніями за допомогою простого натиску кнопки. За словами Браяна Данінга (Brian Dunning) з подкасту Skeptoid, остаточні результати дослідження не були настільки дивовижними. Він каже: «хоча вони отримали деякі обіцяючі попередні результати від конкретної композиції Моцарта, що потрапило до світової преси, завершене дослідження не показало жодних істотних результатів». Схожий підсумок зробили Донна Лерч (Donna Lerch) та Томас Андерсон (Thomas Anderson) у своєму аналізі «ефекту Моцарта»:

Музика Вольфганга Амадея Моцарта фізично та естетично доступна для широкої публіки. Декілька досліджень показали, що прослуховування робіт Моцарта може тимчасово покращити пізнавальні навики. Інші дослідження не виявили статистично істотного «ефекту Моцарта». Дуже шкода, що ЗМІ та комерційні підприємства взяли попередні результати скромного, непідтвердженого дослідження і перетворили їх у псевдонауку, яка породила та продовжує підтримувати повноцінну індустрію.

Попри доступність правдивої інформації, попередні результати цього дослідження були роздуті з такою силою, що „прокачка“ мозку Моцартом стала одним із найживучіших міфів нашої культури. Якщо вам подобається класична музика, ви не зашкодите нею своїй дитині, принаймні, поки ви не очікуєте, що вона зробить за вас всю роботу.

Міф 7: Ігри для мозку роблять вас розумнішим

Чи не чудово було б, якби ви могли покращувати роботу свого мозку, граючи в портативні ігри, під час автобусних поїздок на роботу? Саме це обіцяла нам популярна гра на Nintendo DS — Brain Age, яка поклала початок моді, що не вщухає й досі. BBC провели дослідження з метою перевірити правдивість цього твердження і не виявили жодного ефекту:

Ми попросили більш ніж 8600 людей віком від 18 до 60 років зіграти в онлайнову гру для мозку, розроблену спеціалістами для покращення пам'яті, мислення та інших навичок, впродовж хоча б 10 хвилин на день, три рази на тиждень. Їх результати порівняли із 2700 людьми, що не грали у жодні ігри для мозку, але проводили ту ж кількість часу в інтернеті та відповідаючи на прості загальні питання. Дослідники виявили, що люди які тренували мозок не показали кращих результатів від людей, що користувались інтернетом через шість тижднів таких занять. В деяких частинах тесту користувачі інтернету отримали вищі результати за тих, хто грав у ігри.

Ми не кажемо, що тренування в арифметиці — одна із ігор в Brain Age — не принесе вам жодної користі. З рештою, ми користуємось простою арифметикою щодня. В будь-якому випадку, ми радимо дивитись на ігри для мозку як на окрему діяльність. Якщо ви навчитесь краще грати, це не значить що ви покращили свій інтелект.

Міф 8: Ваш показник IQ незмінний протягом вашого життя

Ваш IQ, або коефіцієнт інтелекту є кількісною оцінкою, яка повинна відображати ваш інтелектуальний рівень. Що визначає інтелект досі достеменно не відомо, тож високий IQ не обов'язково точно відображає дійсність. Але деякі припускають, що ця цифра не змінюється — нам жити з тим інтелектом, з яким ми народились. Як ви вже мабуть здогадались, це неправда. Business Insider посилається на декілька досліджень, що показують зміни в IQ вже після кількох тижнів навчання:

Безліч досліджень підтримують цю теорію. В одному з них «33 британським студентам віком 12-16 років провели тести IQ та томографію мозку і повторили через чотири роки. 9% студентів показали значні зміни розміром у 15 очків IQ,» доповідає Journal. І ці зміни не спричинені похибкою вимірювання. Томограф показав зміни в сірій речовині — яка пов'язана з IQ — стверджує одна з авторів дослідження, Кейті Прайс (Cathy Price).

Це хороші новини, оскільки, судячи з усього, мати вищий IQ це добре. Люди з нижчим IQ (що знаходиться в межах 75-90) частіше опиняються у в'язниці, живуть у бідності або не закінчують інститут. Дослідження, проведене в Університеті Делаверу показує, що вищий IQ також співвідноситься із кращим соціальним інтелектом. Оскільки IQ може змінюватись, ці дослідження можуть стати в пригоді не так людям з високими показниками як старанним, спраглим до знань індивідам. В будь-якому випадку підвищити свій IQ нікому не зашкодить і ніщо не заважає нам це зробити.

Міф 9: Мозок краще працює під тиском

У кожного в житті був момент, коли він повинен був вкластись у неможливі строки і якимось чином йому вдавалось завершити роботу вчасно, а, можливо, навіть і вийнятково добре. Коли ми знаходимось під тиском, деколи ми знаходимо в собі сили довести справу до кінця. І хоча клацання секундної стрілки може мотивувати до дій, а лякаючі наслідки невиконання термінової роботи заставляють працювати в посиленому темпі, вони не дають більшої продуктивності. Насправді ж, згідно з Інститутом Франкліна, фактично будь-який стрес ускладнює нормальне функціонування мозку:

Чим глибше науці вдається зазирнути у вплив стресу на мозок, тим неприємніша картина їй відкривається. Хронічний вплив стресу перевантажує мозок сильними гормонами, що призначені для нетривалої дії в надзвичайних ситуаціях. Їх нагромадження призводить до пошкодження та знищення клітин мозку.

Тож якщо хтось і вірить, що під тиском він більш продуктивний, то це тільки для оправдання кінцевого результату. Стрес не покращує працездатність, а просто мотивує до виконання роботи. Ви зробите собі послугу, якщо знайдете кращий спосіб робити свою роботу до того як час почне підганяти, а якщо ви потрапили в таку ситуацію, то спробуйте звести рівень стресу до мінімуму.
міфи, здоров'я, медіа